ЗАЛЮБКИ́, присл. Охоче, із задоволенням. Він залюбки згодився б тепер одбути кару за Грицька (Вас І, 1959, 175); Миколі подобались українські пісні, і він їх залюбки слухав… (Шер., Перші загони, 1939, 19); Ремо залюбки з’їв шматок сарни (Досв., Гюлле, 1961, 59).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 196.