ЗАЛЮ́БЛЮВАТИСЯ, ююся, юєшся і ЗАЛЮБЛЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок., ЗАЛЮБИ́ТИСЯ, люблю́ лю́бишся; мн залю́бляться; док., в кого— що і без додатка, розм. Відчувати любов, пристрасть до кого-небудь. Вона мала багато поклонників, але сама не залюблювалася ніколи (Коб., І, 1956, 513); В красунь він більш не залюблявся, Лицявсь як-небудь, мимохіть (Пушкін, Є. Онєгін, перекл. Рильського, 1949, 95); [Наталка:] Не вірю, щоб так швидко і дуже залюбитись можна (Котл., II, 1953, 8); // Захоплюватися, зачаровуватися ким-, чим-небудь. Коли іще, не мавши книжки, Стрічала я, немов ясу, Дзвінкі поезії Малишка І залю-билась в їх красу, Тоді відчула я гостріше Дівочу радість і печаль (Забашта, Квіт.., 1960, 39).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 196.