ЗАЛЯ́ПАНИЙ, діал. ЗАЛЬО́ПАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до заля́пати1 і зальо́пати. Вітер розкидав йому поли старого, заляпаного оливою піджака (Мик., Кадильниця, 1959, 31); В камері тьмяно горіла синя, заляпана вапном лампочка (Збан., Єдина, 1959, 89); Ганна задумливо постукала ручкою нагайки по крилу чорної, зальопаної грязюкою тачанки (Гончар, II, 1959, 256); // заля́пано, безос. присудк. сл. Підніжжя кришталевої гори заляпано болотом і кров’ю (Л. Укр., II, 1951, 209).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 198.