ЗАЛЯ́ПАТИ1 див. заля́пувати.
ЗАЛЯ́ПАТИ2, аю, аєш, док.
1. Почати ляпати, ударяти чим-небудь або по чомусь, утворюючи короткі різкі звуки. Кіт скочив з печі під піл, неначе його хто потяг дубцем, а півень засокотав, заляпав крилами й заспівав (Н.-Лев., І, 1956, 94); Грицько стулив рота: вода вже сягала йому до очей. Але ту ж мить він зібрав усю силу і заляпав руками й ногами (Гр., Без хліба, 1958, 47); Дівчинка, видимо, сама хотіла переконатися, чи то справді так, і заляпала босими ніжками по долівці (Тют., Вир, 1964, 104); Собаки, напившись води, лягли на моріжку й заляпали вухами, відганяючи в’їдливих мух (Панч, Гомон. Україна, 1954, 23).
Заля́пати губа́ми — заплямкати губами. Поліцейський заляпав товстими губами (Панч, О. Пархом., 1939, 45); Заля́пати в доло́ні — заплескати в долоні, виражаючи схвалення кому-, чому-небудь або радість з приводу чогось. Саня опустила міцно стиснуті руки. Торба весело заляпав у долоні (Собко, Звич. життя, 1957, 5).
2. розм. Почати говорити що-небудь недоречне, нерозумне або те, що не підлягає оголошенню. — Та-ак… А вона що — також, як і ти, в комсомолі? — Ну, знаєш… — зам’явся юнак — Про це ми поговоримо іншим разом. Я й так заляпав уже язиком (Козл., Ю. Крук, 1957, 452).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 198.