ЗАЛЯСКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш і ЗАЛЯСКОТА́ТИ, очу́, о́чеш, док.
1. Підсил. до заляскати; // безос. Та ось загуло, заляскотіло в ушах: місток! Знайомий Галині місток — близько вже зовсім (Крот., Сини.., 1948, 40).
2. розм. Швидко заговорити; зацокотіти. Одна по одній жінки заговорили, заляскотіли на всі півтора десятка голосів, і відразу все випливло назовні — хто живе в розкоші, хто в нужді, хто в що одягається, хто в що взувається (Добр., Тече річка.., 1961, 298); // Заспівати дзвінко, з частими переливами в голосі. [Лукія (співа):] Ой вербо, вербо кучерява, Хто тобі, вербо, кучері звив?.. [Василь:] Ач, як заляскотала, аж луна пішла! (Кроп., II, 1958, 118).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 199.