ЗАЛІ́ЗКО, а, с.
1. Лезо, наконечник або який-небудь інший предмет, вигот. із заліза. Залізка ручних стругальних інструментів повинні бути правильно заточені (Стол.-буд. справа, 1957, 173); На стіні у підсвічнику блимала свіча, от-от погасне. Кирило узяв залізко, підняв гнотик (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 431).
2. діал. Праска. — Розклади зараз, таки зараз, вогонь та постав до вогню залізка, та вигладь нам сукні (Н.-Лев., II, 1956, 71); * У порівн. — Сьогодні бачив я в церкві три дами, — почав Леонід Семенович, — вони усі три чогось були червоні, аж пашіли огнем, неначе залізка, витягнуті з жару (Н.-Лев., IV, 1956, 180).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 189.