ЗАЛІЗНИ́ЦЯ, і, ж. Дорога з рейковою колією, признач. для пересування залізничного рухомого складу. -І залізницю через тайгу прокладуть, — додав Павлусь (Донч., II, 1956, 69); Неначе струни, залізниці у блиску райдужному криці біжать у мрійну далечінь (Сос., І, 1957, 156); // Увесь комплекс інженерних споруд, обладнання, машин і механізмів, що становить основу залізничного транспорту. Залізниці везуть вантажі (Перв., І, 1947, 134); Перед очима бійців виринала Одеса, де вже народжувався робітничий клас і своїми руками будував морський порт, залізниці, фабрики, заводи (Кучер, Чорноморці, 1956, 96); // Установи, що відають залізничним транспортом. Батько мій працює старшим кондуктором на залізниці (Вільде, Ті з Ковальської, 1947, 3); — Залізниці страйкують — не перевозять війська (Головко, II, 1957, 312).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 189.