ЗАМА́ЛО, розм.
1. Присл. до замали́й 1. Дорога була важка, снігу випало замало (Гжицький, У світ.., 1960, 85).
Зама́ло не — те саме, що Замали́м не (див. замали́м). Хіба мало є подружжя, які замало не від вінця і до останньої своєї днини живуть, наче вороги, мучать одне одного, і люди, і діти мучаться біля них (Стельмах, Хліб.., 1959, 183).
2. у знач. присудк. сл. Недостатньо, мало. Самих колодязів замало. Ставків би ще! (Рильський, Орл. сім’я, 1955, 36); Шофер мовчки схилив голову. Вас зрозумів. Але мовчазного розуміння для Ганни Сергіївни було замало, їй хотілося вилити своє горе, поділитися ним (Загреб., День.., 1964, 166).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 201.