ЗАМАНУ́ТИСЯ, не́ться, док.
1. безос. Виникнути, з’явитися (про якесь бажання); захотітися. Приїсться садовина, заманеться цукру чи булки — то є на світі ще крамарка Мелашка (Вас., І, 1959, 59); Люди реготали; декому заманулося піти подивитися, що буде з дяком (Мирний, III, 1954, 86); Заманулось їсти старенькій (Барв., Опов.., 1902, 370); Цього разу мені заманулося ближче до берега, і я, не роздумуючи, почав сходити вниз (Логв., Давні рани, 1961, 74).
2. рідко. Сподобатися. Заманувся тому Макарові мій мундир лейбгвардії (Баш, На землі.., 1957, 75).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 201.