ЗАМАЯ́ЧИ́ТИ1, я́чу́, ́ячи́ш і ЗАМАЯЧІ́ТИ, ію, ієш, док. Почати маячити; завиднітися. Он щось замаячило біля хвіртки (Мирний, IV, 1955, 62); От як стала зоря трохи Золотити шлях широкий. Замаячили і гори (Манж., Тв., 1955, 189); За півгодини яких спереду замаячили вітряки (Головко, І, 1957, 100); З-за дерев замаячіли людські постаті (Стельмах, На.. землі, 1949, 554).
ЗАМАЯ́ЧИ́ТИ2, я́чу́, я́чи́ш, док. Почати марити (про хворого).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 204.