ЗАМОРО́КА, и, ж.
1. розм. Те саме, що моро́ка; клопіт. Видумали люди піщаний годинник.. Недорогий і дуже простий такий годинник, але й з ним чимало замороки, — раз у раз треба назирати за ним (Коцюб.. III, 1956, 7); // перен. Про того, хто завдає великого клопоту і т. ін. [Конон:] Ах пій ж, чарівнице, замороко моя, щебетухо! (обійма її і цілує) (Крон., II, 1958, 503); Це не людина, цей Боровик, а якась світова заморока. З лікарні тікає — не втримаєш — з санітарами єдиний фронт організовує, вони за нього горою стоять (Собко, Справа.., 1959, 284).
2. діал. Задушливі випари. Сонечко стояло вже серед неба і пекло немилосердно, піднімаючи хмарою густу, вонючу замороку нафтову понад Бориславом (Фр., V, 1951, 376).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 220.