ЗАМУ́ЛЯТИ, як і ЗАМУ́ЛИТИ, ить, док.
1. Почати муляти (про взуття, одяг і т. ін.). Чоботи так замуляли, що мусив скидати (Сл. Гр.); // безос. О. Артемій закрутився в екіпажі, неначе йому десь замуляло (Н.-Лев., IV, 1956, 108).
2. перен., розм. Почати дошкуляти, не давати спокою кому-небудь. Ці Кравченко та Вовк такі ж, як і Супруненко, собаки. «Багатирі, хазяїни, — каже Оришка, — та на чуже заздрі; їм замуляли ті городи, котрими селяни володіли» (Мирний, III, 1954, 313); Знову щось замулило в пам’ятку, аж у грудях тьохнуло (Вас. II, 1959, 296); // Викликати біль, страждання. У Юзі аж плями пішли по лиці, а коло серця знов щось замулило боляче (Л. Укр., III, 1952, 650).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 224.