ЗАМУРМОТА́ТИ, очу́, о́чеш і ЗАМУРМОТІ́ТИ очу́, оти́ш, док., перех. і неперех. Почати мурмотат тихо, невиразно говорити. Троянці всі замурмотали Дидоні низько в ноги пали (Котл., 1, 1952, 71); — Бурчить… бурчить… — повторила стара попадя, встала перейшла, постукуючи, хату, сіла на другий стілець і замурмотіла собі щось під ніс (Коцюб., І, 1955, 319). Селяни злякано поточилися назад. — Нехай господь боронить і милує! — замурмотіли вони (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 18).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 224.