ЗАМІ́ЖЖЯ, я, с. Одруження, шлюб (стосовно до дівчини, жінки); життя одруженої жінки. — Лихо, Христе, за таким заміжжям (Мирний, III, 1954, 368); Надія на добре заміжжя возвеселила серце матері, й вона нічого не щадила для блиску й краси своєї дочки (Кобр., Вибр., 1954, 90); — А яка дівчина не думає про заміжжя, — обізвався Наум Харитонович. — Дорікати їй цим не можна (Головко, II, 1957, 591); Йому хотілося подивитися, як живе Тетяна в заміжжі (Бурл., О. Вересай, 1959, 121).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 210.