ЗА́МІР, у, ч. Задум, бажання зробити щось; намір. Все попсувала мені та клята робота — і здоров’я, і гумор, і мої літературні заміри (Коцюб., III, 1956, 277); Уперед до звершення замірів, Що поклав дев’ятнадцятий вік; Скиньмо владу катів-бузувірів, Щоб людиною став чоловік! (Граб., І, 1959, 394); Тимко спочатку був розігнався до хати-читальні, але потім відкинув свій замір, бо вже було пізненько (Тют., Вир, 1964, 40); // перев. мн. Таємні, підступні плани, спрямовані проти кого-, чого-небудь. Доводилося вам їздити.. по Україні? Міряли ви її безмірні шляхи зелених та рівних степів, ..де одні тілько високі могили нагадують вам про давнє життя людське, про бої та чвари, хижацькі заміри та криваві січі..? (Мирний, IV, 1955, 307); Зінько.. дуже вразився, довідавшися про Остапові заміри розрізнити його з Гаїнкою (Гр., II, 1963, 472); Натхненники гітлерівської агресії думали розгромити соціалізм і зміцнити позиції капіталізму. Але ці заміри зазнали цілковитого провалу (Ком. Укр., 5, 1960, 21).
ЗАМІ́Р, у, ч., спец. Те саме, що замі́рювання. Молоденька дівчина уважно, з якимсь побоюванням розглядала креслення, а потім робила заміри готових виробів (Рад. Укр., 16.1 1964, 2).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 211.