ЗАМІ́РОК, рка, ч., розм.
1. Щупла, дрібна зернина. Якщо його [жито] пожати сьогодні, воно вже не доспіє, а досохне, замість наливних.. зерен будуть зморшкуваті замірки (Дор., Не повтори.., 1968, 100).
2. Про фізично недорозвинену, щуплу, кволу істоту. Як подивлюсь на хист теперішніх людців, На витребеньки їх… Та що з ними мороки!.. То далебі дрючок отак би і вхопив, Та й ну їх лупцювать, замірків, на всі боки! Яка пожива з їх?.. Як з цапа молока!.. (Г.-Арт., Байки, 1958, 184); Та дитина — замірок (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 211.