ЗАНУДЬГУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док. Почати нудьгувати. Хлопчик, що спочатку з великою цікавістю розглядав незнайомого дядю, раптом занудьгував і став тягти жінку за руку (Жур., Вечір.., 1958, 408); Четвертий день іде невпинно дощ. Багато сліз в захмареного неба! Зів’янеш, занудьгуєш, хоч-не-хоч. Відчуєш: з кимсь погомоніти треба (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 40); // за ким-чим. Скучити. Я так занудьгував за морем, що провів половину ночі, сидячи біля вікна й уявляючи собі море в молочнім тумані заснулих улоговин (Ю. Янов., II, 1958, 103).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 234.