ЗАНІМІ́ЛО, присл.
1. У глибокому мовчанні. Курбала заніміло слухав інженера (Досв., Вибр., 1959, 190); Я заніміло слухав до цинізму відверту розповідь старої, повну осуду своєї рідної дочки (Збан., Любов, 1957, 68).
2. Без руху, непорушне. Його руки заніміло лежали на важелях управління машини (Хор., Незакінч. політ, 1960, 8).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 231.