ЗАОХО́ЧУВАЛЬНИЙ, а, е. Який викликає заохочення, признач. для заохочення (у 1 знач.). Переможцям і соцзмаганні бригад за підсумками роботи щомісяця вручають вимпели і заохочувальні премії (Ком. Укр., 4, .967, 74); //Який виражає заохочення. Коли Крутояр перелічував свої перші й невідкладні завдання, заохочу-альна усмішка з’явилася на губах Ковальова (Собко, Біле полум’я, 1952, 31).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 237.