ЗА́ОЧІ, присл. За відсутності особи, якої що-небудь стосується; позаочі. Це був худий і високий птаховод [птахівник] Ніл Нілович. (Його всі в колгоспі заочі звали «Крокодил Крокодилович») (Донч., VI, 1957, 41); Гервасій знає, як дражнять його заочі, тому між селянами він завжди недовірливо і допитливо насторожувався (Стельмах, Хліб.., 1959, 26).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 237.