ЗАПА́ДАТИ, аю, аєш, док., розм. Почати падати часто, одне за одним.
ЗАПАДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗАПА́СТИ, аду́, аде́ш, док.
1. Опускатися, провалюватися, утворюючії западину, заглибину. Чимдалі ширшало розмите земснарядом озеро, підрізані береги разом з травою.. величезними скибами западали й тонули в ньому (Жур., Вечір.., 1958, 105); Бодай тая степовая могила запала, Що під нею жито жала (Чуб., V, 1874, 78); Сніг запав, зарябив чорними латками таловин (Тулуб, Людолови, І, 1957, 3); Покрівля на причілках запала, стріха зсунулась, одвисла аж до землі, мов рвані вуха старого пса (Кол., Терен.., 1959, 199).
2. Увалюватися, вдаватися всередину (про очі, щоки і т. ін.). Зігнута й до того спина — уже не розгиналася; хирі запалі груди ще дужче западали (Мирний, І, 1954, 50); Щодень глибше западали материні очі (Мушк., Чорний хліб, 1960, 57); Згадала я й ту тітку, ..сухі губи запали, неначе провалились в рот (Н.-Лев., III, 1956, 258); Щоки трохи запали, і від того обличчя здавалось довгастим (Цюпа, Назустріч.., 1958, 16).
Щоб о́чі не запада́ли, жарт. — побажання здоров’я. Мотрона гостинно припрошувала Остапа їсти, пити, причім пити до дна, щоб очі не западали (Горд., II, 1959, 296).
3. рідко. Провалюватися, заглиблюватися куди-небудь. Він ішов, западаючи де по коліна, а де й по пояс, копався в снігах, боровся з вітром, що гуляв по полю (Фр., VII, 1951, 425); Її маленька фігурка ніби западала в землю, все глибше й глибше, і можна було подумати, що Катя переступила обрій і попрямувала світ за очі (Гур., Наша молодість, 1949, 296).
Запада́ти в у́хо (ву́хо) — чутися. Літні люди вели змістовні розмови, за музикою, за піснею не можна було розібрати, в ухо лише западали окремі вигуки, яскраві, гучні вирази (Горд., Дівчина.., 1954, 170).
4. перен. З’являтися, виникати. Не раз йому западала думка: втекти куди-небудь, забігти безвісті, світ за очі (Мирний, IV, 1955, 234); // у що. Проникаючи, закріплятися, настійно давати про себе знати. І рабські привички отрутою Запали в кров мою і помутили Пречисте джерело життя (Фр., XIII, 1954, 445); Гук той піде по народу, В рідні груди западе! На святе свободи діло Вишле сотні свіжих рук… (Граб., І, 1959, 168).
◊ Запада́ти (запа́сти) в го́лову кому: а) виникати, з’являтися, міцно засівши в голові (про думку). Якщо Вам западала у голову така думка, то геть женіть її від себе (Мирний, V, 1955, 385); Мало що в голову дитині не западе! (Горд., Буян, 1938, 69); б) надовго зберігатися в пам’яті. Комендант говорив фразами, які запали йому в голову ще з часів навчання в університеті (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 128); Запада́ти (запа́сти) в ду́шу (се́рце) кому: а) справляючи глибоке враження, надовго запам’ятовуватися. Діти нічого не прощають старшим. На довгі роки западають у їхні душі кривди, глибоко і болюче (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 654); — Ну що ж, рости, вчись — та до мене в театр, будеш актором. Ця випадково сказана фраза глибоко запала в моє серце (Минуле укр. театру, 1953, 11); б) дуже подобатися. Одне, чого хотілося Олені Петрівні, це щоб студент Максим Нерчин.. не дуже-то глибоко западав у серце Ользі (Рибак, Час.., 1960, 155); От Маруся трошки і зрадувалась, що, може, Олена зна того парубка, що їй так у душу запав (Кв.-Осн., II, 1956, 33); Запа́сти в о́ко (у ві́чі) кому — дуже сподобатися. [Текля (до Степана):] Знаю я, що й тобі Оксана запала в око, через те ти тепер і заступаєшся за неї (Кроп., І, 1958, 387); Запала тоді мені в око Настя. Походив я до неї весну й літо, а після покрови і весілля (М. Ол., Чуєш.., 1959, 6).
5. Знижуватися, міститися нижче порівняно з навколишнім (про поверхню землі). Йшла [стежка] між двома щільними стінами кипарисів, ішла, ішла і раптом обривалась чи западала (Л. Укр., III, 1952, 599); Логвин вийшов на ганок.. Просто від Логвина глибоко западало електричними вогнями місто (Епік, Тв., 1958, 29).
6. Зникати десь. Далекі обрії западали в імлі (Панч, Синів.., 1959, 13); Хмаронька небо кругом обложила, Вітер запав і не гра у гаю (Манж., Тв., 1955, 120).
Бода́й слід запа́в чий — побажання кому-небудь зникнути, пропасти. Він на тих сусідочок важким духом дише: бодай їх слід запав! (Вовчок, І, 1955, 115); Слід (слух і т. ін.) запа́в чий — не стало ніяких відомостей про когось. Певності дожидаємо-плачемо;.. сумуємо, що її [Катрі] слід запав (Вовчок, І, 1955, 232); — Змандрував [Жук] кудись. На заробітки пішов — чи що; тілько як пішов — то й слух за його запав… (Мирний, І, 1954, 345).
7. розм. Спускатися, заходити (звичайно про небесні світила). Місяць напівкруга За Рось западав (Ус., Вибр., 1948, 276); От сонечко вже за синю гору запало, от уже й вечір (Вовчок, І, 1955, 67); Молодь, та — не встигне сонце запасти — до клубу збирається (Мур., Бук. повість, 1959, 134).
8. Починатися, наставати (про вечір, ніч, темряву, тишу, мовчання і т. ін.). [Річард:] Як тут раптово западає вечір… (Л. Укр., III, 1952, 102); В яру западає справжня ніч (Ю. Янов., II, 1954, 199); Побігла [Зоя], запетлявши між соснами, та скоро з жахом вгледілась у морок, що запав над річкою (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 204); На якусь хвилину в камері западає тиша (Збан., Єдина, 1959, 57); В кімнаті запало мовчання і зробилося тихо-тихо (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 121).
9. у що, рідко. Впадати в який-небудь стан. Остап не спав, а лиш часом, на кілька хвилин, западав у нетяму (Коцюб., І, 1955, 366); Поки ще буря перейшла, він, з головою заритий у сіно, запав у глибокий сон (Фр., IV, 1950, 340); // 3 захопленням віддаватися чому-небудь. Клепацький — музикант, рибалка і стрілець — Запав у лірику (Рильський, Поеми, 1957, 274).
◊ Запада́ти (запа́сти) в непа́м’ять — забуватися. Вже й імення царські почали западати в непам’ять (Л. Укр., I, 1951, 424).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 238.