ЗАПАКО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАПАКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех. 1, Укладати що-небудь в пакет, ящик, тюк і т. ін., заклеюючи, забиваючи, перев’язуючи. Садильний матеріал, якщо його доводиться перевозити дуже далеко, треба обов’язково запаковувати в тюки (Озелен. колг. села, 1955, 114); Три дні пішло на те, щоб запакувати і здати в багаж речі (Гур., Життя.., 1954, 244); Все, що було в восьмому мішку, переписали, запакували в новий брезентовий мішок і відправили в район (Багмут, Опов., 1959, 30).
2. перен., розм. Поміщати в що-небудь вузьке, тісне. Анеля розподілила порошок на дві частини й запакувала з насолодою до однієї і другої ніздрі (Ю. Янов., І, 1954, 137); Забинтувавши і добре запакувавши ногу в дротяну шину, кинув [лікар] Горбачеві на прощання: — Бувай здоровий і не ворушись! (Кучер, Голод, 1961, 117); // Поміщати що-небудь десь, ховаючи. Ходить він по базару, визира, визира… і вже один рушничок у молодички з купи і вчистив і у кишеню запакував (Кв.-Осн., II, 1956, 15); Цілу череду худоби з цілого села запакували до ліса [лісу] (Фр., II, 1950, 47); // Ув’язнювати або висилати кого-небудь. —Мій господар казав, що мене запакують на десять літ до криміналу (Фр., II, 1950, 342); Лютими очима Малецька обвела присутніх — коли, б вона була суддею, не лише одного мене, всіх би в тюрму запакувала (Збан., Малин, дзвін, 1958, 134).
3. тільки док., переч; розм. Знівечити, загубити. — Та нехай вона пропаде, ота іродова робота! Чи вже ж ти хочеш запакувати, себе..? (Н.-Лев., І, 1956, 95); -Вона його тяжко любила і душу свою запакувала за те кохання (Мирний, V, 1955, 70); — Не плач-бо, сестро, не вбивайся! — однаково не пособиш свойому горю, а тільки очі понівечиш та здоров’я запакуєш, — стала умовляти її Домаха (Л. Янов., І, 1959, 182).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 239.