Слово "заперечувати" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ЗАПЕРЕ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАПЕРЕ́ЧИТИ, чу, чиш, док.

1. перех. і неперех. Не погоджуватися з ким-, чим-небудь у чомусь, висловлювати протилежну думку або доказ проти чогось. Часом Даша перебивала Лукерію Степанівну якимсь запитанням, іноді заперечувала ту чи іншу думку (Жур., Вечір.., 1958, 213); Квитки брав Олекса. І Оксана тепер уже не заперечувала (Мушк., Серце.., 1962, 56); — Ні, ні, — заперечив він, болісна зсунувши брови, — якщо тільки можете, то скінчіть [розповідь]. Скажіть мені все, все, до кінця (Л. Укр., III, 1952, 705); Яким заперечив: мовляв, чи ж кращих місць не заслужили, що будемо в проході тулитись? (Головко, II, 1957, 183); // Виражати незгоду з чим-небудь рухом, поглядом і т. ін. Федір з гумна дивився на ті [наймитські] хатки і щось заперечив головою (Стеф., І, 1949, 132); // Спростовувати що-небудь. Дані радянських психологів заперечують концепцію алогічності мислення дітей раннього і дошкільного віку (Рад. психол. наука.., 1958, 190).

2. перех. Не визнавати існування, значення, доцільності чого-небудь. Космополіти і низькопоклонники перед буржуазним Заходом заперечували самобутність української мови (Рильський, III, 1956, 63); Найзапекліші вороги наші не в силі заперечити воїнського подвигу радянського народу в битві проти фашистської навали (Рад. Укр., 12.XII 1962, 3).

Запере́чувати (запере́чити) свою́ прови́ну (у́часть) — не визнавати, відмовлятися визнати свою провину, участь у чому-небудь.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 250.