ЗАПИНЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ЗАПИНИ́ТИ, иню́, и́ниш, док., перех., діал. Зупиняти, спиняти. Ніщо їх [козаків] не запиняло (Стор., І, 1957, 264); — Запини! — волав піхотинець, відчайдушно скубучи коневі гриву. — Запини, запини! (Гончар, І, 1954, 64); // Припиняти. Що ж наші сили піднесе, Запинить нам дошкульні муки? (Граб., І, 1959, 160).
Запиня́ти доро́гу кому — заступати, перетинати шлях кому-небудь. Сплетені вусиками лози запиняють йому дорогу (Коцюб., І, 1955, 206); — Стій, бабо, стій! — наставляючи проти неї руки, запинив їй дорогу жандар (Мирний, IV, 1955, 376).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 254.