ЗАПЛИВА́ТИ1, а́ю, а́єш, недок., ЗАПЛИВТИ́ і ЗАПЛИСТИ́, иву́, иве́ш, док. Пливучи, потрапляти куди-небудь, опинятися десь, за чимсь. В деякі весни Псьол, вийшовши, з берегів, затоплює всю понизову частину села, і пливуть тоді вулицями човни-душогубки, причалюючи до перелазів, запливаючи просто в двори (Гончар, Таврія.., 1957, 12); [Христя:] Ходжу понад ставом та все: гусю-гусю-гусю! А вони запливли аж геть під очерета та знай собі хлюпощуться та глитають ряску (Кроп., І, 1958, 449); [Надія:] Мало не втопилась! Запливла далеко і ніяк до берега не могла добитись (Корн., II, 1955, 283); * Образно. Місяць заплив за хмари, і ми йшли навпомацки (Мур., Бук. повість, 1959, 32); // Добиратися куди-небудь водою; допливати. А Рим, матінко, далеко За горами, за морями, В Рим ні кіньми не заїдем, Ані запливем човнами (Фр., ХIII, 1954, 367).
ЗАПЛИВА́ТИ2, аю, аєш, недок., ЗАПЛИВТИ́ і ЗАПЛИСТИ́, иву́, иве́ш, док. Покриватися, заливатися чим-небудь (перев. густою масою). В умовах вологої весни, особливо на суглинкових грунтових відмінах Полісся, грунт настільки запливає і ущільнюється, що поверхневий обробіток.. не дає бажаного ефекту (Колг. Укр., 1, 1957, 18); У палаті стояла тиша. Від задухи свічки запливали воском (Скл., Святослав, 1959, 403); Хоробро билися запорожці, вони не випускали шаблі з рук навіть, коли вже їм очі запливали кров’ю (Панч, Гомон. Україна, 1954, 330); Івана неначеб приголомшило. Відвернув лице вбік, бо очі заплили слізьми (Круш., Буденний хліб.., 1960, 139); * Образно. Горизонт сірий, запливає туманом, але на серці світло, як світло в Катерининих очах (Руд., Остання шабля, 1959, 439).
Заплива́ти (запливти́) жи́ром (са́лом і т. ін.): а) ставати гладким, жирним. З рушницею полюють перепілок восени.. Вони запливають тоді жиром, і, коли ви їх поскубете, перед вами не птиця, а грудка масла (Вишня, II, 1956, 171); — У тому місті не всі тільки такі худі, як ти. Багато з них запливло жиром, бо майже нічого.. не роблять (Ів., Вел. очі, 1956, 56); б) здаватися маленькими на розповнілому обличчі (про очі). — Шия в нього — хоч обіддя гни, пика — як не лусне, очі жиром запливають, сам у шкуру не втовпиться! — кажуть про нього [Федора] дворові (Мирний, IV, 1955, 230).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 263.