ЗАПЛЬО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАПЛЮВА́ТИ, юю́, ює́ш, док., перех. Забруднювати що-небудь, вкриваючи плювками або чимсь виплюнутим. — Чотириста місць [у будинку культури]. Хіба це приміщення? Та ми ж заплюємо його насінням і недокурками за один вечір (Довж., III, 1960, 512).
Заплюва́ти о́чі кому — плюючи кому-небудь в обличчя, виявити зневагу, презирство. — А ти мені не дивись так! Не дивись, а то заплюю очі. Хто ти! —Плюючи, він так хитнув головою, що трохи і Горпини не звалив (Мирний, І, 1954, 210); Лю́ди заплюю́ть кого — люди виявлять до кого-небудь зневагу, презирство. — Через тебе, ледащого, може, й мене люди заплюють. Скажуть: одного батька діти, то й робитимуть однаково… (Вас., І, 1959, 199).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 267.