ЗАПОВЗЯ́ТИСЯ, візьму́ся, ві́зьмешся, док.
1. з інфін. Поставити собі за мету зробити що-небудь. — Як вони заповізьмуться нас скрутити, то ми й не дамось, бо й нас два, а Лесько третій, — сказав Яків і осміхнувся (Н.-Лев., IV, 1956, 95); Меланія мовби навмисне заповзялася розвінчити всі його [скульптора] творчі задуми (Гончар, Південь, 1951, 118).
2. з інфін. і без додатка. Розпочати що-небудь робити, енергійно взятися за якусь справу. Якось, скориставшися з того, що в приміщенні, де мешкали охоронці, не було душі живої, він заповзявся перев’язувати свої болячки (Збан., Сеспель, 1961, 262); Чорніє свіжонасипана гребля. Попід нею.. гудуть трактори, бульдозери. Ото хлопці заповзялися! (Оров., Зел. повінь, 1961, 91); // на кого, проти кого, розм. Завзято діяти, намагаючись нашкодити кому-небудь. І чого Кобзарка, Серідко заповзялися так проти нього? (Мушк., Чорний хліб, 1960, 162).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 268.