ЗАПОВЗЯ́ТЛИВИЙ, а, е.
1. Те саме, що завзя́тий. Гнат мені подобався: розсудливий і зовні спокійний, а в душі заповзятливий, кипучий (Грим., Подробиці.., 1956, 61).
2. Який має практичну кмітливість, здатність активно діяти; ініціативний. Заповзятливі люди користувались відсутністю достатнього числа навчальних закладів і влаштовували в себе дома приватні пансіони, в які приймали дітей для виховання і навчання (Іст. СРСР, II, 1957, 74); Завадка мусив визнати, що сьогоднішня молодь куди спритніша й заповзятливіша, ніж колись (Вільде, Сестри.., 1958, 149).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 268.