ЗАПОРО́ТИ, орю́, о́реш, док.: ◊ Запоро́ти но́сом — упасти обличчям на землю. Так випровадили донощика аж до порога, що за кожним ступнем брав по парі ошийників, а там ті два, що вели, дали ще по одному, що аж носом запоров у сінці (Свидн., Люборацькі, 1955, 203); Бурсак Андрій.. схопив заднє колесо і зупинив ридван. Але машталір ударив по конях, вони рвонули і… Андрій запоров носом у грязюку (Довж., І, 1958, 223).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 274.