ЗАПОРЯ́ДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАПОРЯДИ́ТИ, джу́, ди́ш, док., діал. Розпоряджатися. — Хоч пан Славко вже повнолітній та може сам собою запоряджувати, отже, проте, я не хочу ставати на заваді між ним і його родиною (Март., Тв., 1954, 449); Стіл завсіди заставлений був так, як сам [пан] запорядить (Фр., II, 1950. 367).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 275.