ЗАПОРІ́ЖЦІ, ів, мн. (одн. запоро́жець, ро́жця, ч,).
1. Жителі Запоріжжя.
2. іст. також запоро́жці. Українські козаки, які жили в пониззі Дніпра за порогами в XVI-XVIII ст. Було колись в Україні Ревіли гармати; Було колись — запорожці Вміли пановати (Шевч., І, 1951, 60); — Дід мій був запорожець. Де йому на віку не довелось бувати, чого не бачити (Стор., І, 1957, 81); Козаки-запорожці своєю мужністю дивували світ, а пам’ять про них гострила шаблі Миколі Щорсу, Олександру Пархоменкові, батькові Боженку (Панч, В дорозі, 1959, 245).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 274.