ЗАПОТІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до запоті́ти. —Добрий день панству! — додав [каштан], обертаючися до товариства, хоч не міг нікого розпізнати через запотілі окуляри (Фр., VI, 1951, 409); Підлітки пообліплювали всі вікна, ..туляться розплюснутими носами до запотілих шибок, тільки ахкають та попискують (Кучер, Трудна любов, 1960, 156); Біля чайної.. запотілий від тривалої ходьби Кифір, ніяково уникаючи поглядом очей Параски, промовив: — Зажди тут трохи… (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 273).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 275.