ЗАПРАЦЬО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАПРАЦЮВА́ТИ, ю́ю, ю́єш, док.
1. перех., рідко. Те саме, що заробля́ти. Попрощались молодята, пішов Михайло чумакувати. Така, бач, думка була: «Запрацюю щось, підмажуся, та візьму-таки Наталю» (Вовчок, І, 1955, 96); Оцю хатчину, що її тепер маю, ми обоє запрацювали (Коб., І, 1956, 484); Гріш до гроша Я наскладала чотириста злотих, Трохи таки і моїх там було: Запрацювала на різних роботах (Павл., Бистрина, 1959, 109).
2. тільки док., неперех. Почати працювати. Золотом чистим по полю Ляжуть багаті снопи. Вирветься пісня на волю, Швидш запрацюють серпи (Граб., І, 1959, 555); Не затримуючись, вона побігла з гори.. до містка, швиденько відв’язала свою чортопхайку, мерщій запрацювала весельцем (Збан., Сеспель, 1961, 389); На місто в цей час почався повітряний наліт, вибухи лунали від Дарниці, всі зенітки запрацювали на повну потужність (Ю. Янов., II, 1954, 70); Іван Миколайович.. узяв його [смажене курча] в пригорщі так, що воно майже зовсім сховалося в його дужих руках, і запрацював щелепами (Загреб., Спека, 1961, 102).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 277.