ЗАРА́ЗА, и, ж.
1. Мікроорганізми, що є збудниками інфекційних хвороб. «Рідная голубонько, серденько-паньматко! Одпусти в село мене поховать дитятко!» Пані як розходиться, — зразу до одказу: «Ти сюди ще, каже їй, занесеш заразу!» (Щог., Поезії, 1958, 152); — Ваш виноградник заражений, на корінцях зараза, вона може перейти на сусідні виноградники,… (Коцюб., І, 1955, 217); Носили [батьки] до церкви хворих дітей, причащали з одної ложечки — розкидали заразу по всьому селу… (Крот., Сини.., 1948, 26).
2. заст. Епідемічна хвороба, епідемія. Від зарази скот попух (Фр., XI, 1952, 224); Минуло сто літ, — на могилах людей, що погинули від зарази, ярий моріг зазеленів, а нащадки їх спокійно ходили по горах-полонинах (Л. Укр., III, 1952, 550).
3. перен. Що-небудь негативне, що може поширюватися, перейматися. Єдиним класом в Росії, якому не вдалося прищепити зарази шовінізму, є пролетаріат (Ленін, 21, 1950, 278).
4. ч. і ж., розм. Уживається як лайливе слово. — Я її [Домаху], заразу, застрелю отут! (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 160).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 287.