ЗАРИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗАРИ́ТИ, и́ю, и́єш, док., перех. Риючи заглиблення і вкладаючи в нього що-небудь, закидати зверху чимось сипким; закопувати. Побігло [хлоп’я] до кутка, прорило в долівці ямку, положило гроші і, заривши, знову сіло коло бочки (Мирний, І, 1954, 279); Зняв [боєць] парашут —І в сніг. І планшетку зарив свою (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 93); // кого, розм., перев. у сполуч. із сл. у землю. Ховати (про померлого). [Оврамія:] Замість чесного погребіння мертвих, хотять зарити їх у землю під гармошку (Мик., І, 1957, 331).
◊ Зарива́ти (зари́ти) [у зе́млю ] свій тала́нт (зді́бності і т. ін.) — те саме, що Зако́пувати (закопа́ти) [у зе́млю] свій тала́нт (си́ли і т. ін.) (див. зако́пувати). Артемовський виконував дуже добре ролі драматичні, і не раз йому говорили, що він зариває цей свій талант, мало приділяє уваги драматичним п’єсам (Рильський, III, 1956, 357); Зари́ти но́сом [у (об) зе́млю] див. ніс.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 290.