ЗАРИНА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗАРИ́НУТИ і рідко ЗАРНУ́ТИ, ну́, не́ш, док. Опускатися у що-небудь рідке; занурюватися. Перейшли [Петро й Павло] поверх води, а піп почав заринати, заринув по пахи (Чуб., І, 1872, 158); Кінські ноги чвакали [у багні], ніби заринали в розведену смолу, і чимдалі їх хода ставала важча (Досв., Вибр., 1959, 63); * Образно. Олесь.. глибоко заринув у свої думи (Крим., Вибр., 1965, 426).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 290.