ЗАРОКОТА́ТИ, очу́, о́чеш і ЗАРОКОТІ́ТИ, очу́, о́тиш, док. Почати рокотати, рокотіти. Не хмаровиння — чорний дим. Та от хвилина, і потому Зарокотав, ударив грім… (Фомін, Вибр., 1958, 51); Линув дощ, рясний, веселий, благодатний, покотився туманом по степу, заграла, зарокотала, захлюпала по ярах вода (Тют., Вир, 1960, 84); Зарокотав мотор автомашини (Грим., Незакінч. роман, 1962, 233); Раптом густий бас зарокотів —спершу ледь чутно, не на повну силу, а потім все гучніше й гучніше (Руд., Остання шабля, 1959, 24); // безос. Десь угорі загуло, зарокотіло, заграло — величаво, могутньо. Що це могло так грати? ..Орган? (Гончар, II, 1959, 124).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 295.