ЗАРУ́КА, и, ж., розм.
1. Те саме, що проте́кція. [Констанцій:] Я чув, що в неї є в суді зарука (Л. Укр., III, 1952, 272).
2. рідко. Те саме, що запору́ка 1. До їх голосів прилучала й молода свій голос, як та горлиця: — Заручена ти, Ганнуся, Зарученая, Та подала свою руку На заруку (Н.-Лев., І, 1956, 138).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 297.