ЗАРУМ’ЯНІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до зарум’яні́ти. Швидко з зарум’янілим лицем і гарячково блискучими очима йшла вона (Коб., І, 1956, 388); Підійшов [Матвій] до постелі та довго дивився в зарум’янілі личка діточок (Ірчан, II, 1958, 313).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 297.