ЗАРУЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗАРУЧИ́ТИ, учу́, у́чиш, док., перех. Виконуючи певний обряд, оголошувати кого-небудь нареченою і нареченим. —Коли воля ваша, хліб наш приймайте і дітей заручайте (Н.-Лев., І, 1956, 134); Послали сватів, побрали рушники, заручили молодих (Вовчок, І, 1955, 51); [Деїфоб:] Ми заручили тебе оце тепер за Ономая, царя лідійського (Л. Укр., II, 1951, 280); Сусідки лише губами поцмокували, а одна не могла віджалкувати, що не має сина, котрого могла б з Гіндою заручити (Кобр., Вибр., 1954, 73).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 298.