ЗАРУЧИНО́ВИЙ, а, е, діал. Стос. до заручин. Вінок на її гарній артистичній голові походить від мене і в наш заручиновий вінок, замість персня (Коб., III, 1956, 400); Після всіх церемоній гості й господарі засіли до столу, випили ще по добрій чарці, закусили і почали співати заручинової пісні (Гжицький, Опришки, 1962, 221).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 298.