ЗАРІ́ЗАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до заріза́ти 1. Він, патраючи щойно зарізаного білого гусака, сікачем зрубав з тушки ліве крило (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 270); * У порівн. Добру годину гукає вона [хвора] на чоловіка.. Макар не обзивається, бо спить, як зарізаний (Л. Янов., І, 1959, 52); // зарізано, безос. присудк. сл. — Ні птиці не патрають, ні баранця не зарізано (Кв.-Осн., II, 1956, 209).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 292.