ЗАСИ́ПАТИ див. засипа́ти1.
ЗАСИПА́ТИ1, а́ю, а́єш, недок., ЗАСИ́ПАТИ, плю, плеш; мн. заси́плють; док.
1. перех. Заповнювати що-небудь чимось сипким. Іван ще до пострілу впав… Чув тепер, Як стали могилу піском засипати (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 282); — Та копала ж [яму], але роздумалась, що буде далеко ходить до погреба, то я й засипала (Н.-Лев., III, 1956, 336); Протитанковий рів засипали так, що по ньому могли рухатися транспорти (Гончар, І, 1954, 100); А у самому млині Мельник меле цілі дні. Він засипле ківш зерном, —І мука тече струмком (Стельмах, Колосок.., 1959, 19); // безос. Засипало криниченьку Та жовтим піском (Укр.. лір. пісні, 1958, 300).
2. перех. Покривати шаром чого-небудь сипкого. Пухкий сніг засипав землю, будинки (Коцюб., І, 1955, 410); // Придушувати, покриваючи великою кількістю землі, каміння і т. ін. (при обвалах). Під напором підземних нафтових джерел ями часто валилися, засипаючи робітників (Фр., VIII, 1952, 393); // Кидати щось у великій кількості на кого , що-небудь, у щось. Вихор побачив над своєю головою добрий десяток юнкерсів, що засипали бомбами ескадру (Кучер, Чорноморці, 1956, 58); На сходах нас [молодих] засипали травою, квітами, я подумав, що на мене перекинувся віз із свіжим сіном (Ю. Янов., II, 1954, 74); — Чужинко, не дивись! Засиплю очі? (Л. Укр., І, 1951, 303).
3. перех., перен. Спрямовувати куди-небудь, до кого-небудь дуже багато чогось. За кілька хвилин вона вже засипала Раїсу безладними питаннями (Коцюб., І, 1955, 319); Поранених воїнів.. засипали подарунками трудящі Одеси (Кучер, Чорноморці, 1956, 92).
4. тільки док., перех., перен., розм. Показати, довести незнання, неспроможність кого-небудь у чомусь. [Середа (до Журавля):] Він її [Любу] засипле перед Ярошем (Мик., І, 1957, 465).
5. перех. Сиплючи, поміщати що-небудь кудись. Гуртом землю обробляємо, гуртом хліб збираємо та в громадські магазеї засипаємо (Мирний, IV, 1955, 331); Чоловіки робили з твердої червоної глини домниці [печі] а горловиною вгорі, з дірками для сопел в денцях, засипали туди впереміж з вугіллям руду (Скл., Святослав, 1959, 94); // Давати сипкий корм свійським тваринам. — Випряжи, хлопче, коні та дай їм сіна, засип оброку та напій (Н.-Лев., III, 1956, 183); Тихін сходив ще до коня — вівса йому досипай (Головко, II, 1957, 152); // Додавати в рідку страву крупу, пшоно і т. ін.
6. тільки док., неперех. Почати сипати; // безос. Засипало гострою холодною пилюкою — знизу й зверху (Коз., Сальвія, 1959, 149).
7. тільки док., неперех., перен., розм. Заговорити швидко. Федір.. зразу засипав: — Винуваті, паночку (Мирний, IV, 1955, 224); Як засипала [Пріська], як затарабанила, мов заведена (Є. Кравч., Бувальщина, 1961, 18).
ЗАСИПА́ТИ2, а́ю, а́єш і ЗАСИНА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗАСНУ́ТИ, ну́, не́ш, док. Впадати в сон. Огонь у печі.. гасне зовсім — у хаті темнісінько, й усі засипають (Вовчок, І, 1955, 290); Петрик пробурчав щось сердите, зразу поклав голову і вже став засинати (Вас., 1, 1959, 98); Тієї ночі Олекса вперше заснув, хоч сон його був неспокійний (Кочура, Зол. грамота, 1960, 344); // перен. Переставати виявляти ознаки життя; завмирати, затихати. Здавалось, ліс уже дрімав, засипав і тільки через сон дивився з гори освіченими верхами (Н.-Лев., II, 1956, 310); Село уже стомлено переморгувалось вогниками, засинало (Мушк., Чорний хліб, 1960, 145); Заснули води і човни на водах (Рильський, І, 1956, 90); // перен. Переставати відчуватися; слабнути, притуплюватися (про відчуття, почуття). У вигуках та в метушні.. його сумління засинає (Мик., II, 1957, 320); Все лихо, що притаїлось і заснуло в її серці, все разом схопилось у думці (Н.-Лев., II, 1956, 140).
Засну́ти наві́ки (дові́ку, ві́чним сном) — умерти. Він здригнувся, легенько зітхнув. Усміхнувсь і навіки заснув (Граб., І, 1959, 474); Не вертатись вже до тебе [дівчини] козаку, — Заснув в степу він, сердега, довіку… (Укр.. лір. пісні, 1958, 484).
ЗАСИПА́ТИ3, а́ю, а́єш, недок., ЗАСПА́ТИ, плю́, пи́ш; мн. заспля́ть; док.
1. Прокидатися пізніше, ніж треба. Видно, учора до світу досиділи за картами, що й пан заспав (Мирний, III, 1954, 151); — Всі вже поснідали. Тільки я заспав (Руд., Вітер.., 1958, 291).
2. тільки док., перех. Затамувати що-небудь сном, забути уві сні. — Не засплю й не зап’ю свого горя, — одказала Лучина (Н.-Лев., III, 1956, 360); Їх [муки] не заспать; у серця відгомоні Озветься мир з турботами всіма! (Граб., І, 1959, 171).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 306.