ЗАСЛО́НА, и, ж.
1. Те, чим запинають, затуляють що-небудь; запона. Він вийшов, і заслона з войлока, що служила замість дверей, неспокійно захиталася за ним (Фр., VI, 1951, 74); — Постав там ліжко, ..обхили якимись заслонами, і нехай собі спить [дочка] та слухає солов’я на здоров’ячко (Боккаччо, Декамерон, перекл. Лукаша, 1964, 324).
2. Густа, суцільна пелена чого-небудь, що обмежує видимість. Із поспіхом висувалася [хмара] з-поза обрію на синє широке небо. Куди простягалася, лишала по собі чорну заслону (Март., Тв., 1954, 303); Важкою заслоною стояв туман (Кач., Вибр., 1953, 83); Бовдюг дивився на заслону дощу.. і теж радів, що після цієї зливи добре підуть рости посіви (Тют., Вир, 1964, 84); // Те, що прикриває, захищає що-небудь, створюючи перешкоду для проникнення чогось іззовні. Гілля велетенських берестів, дубів і буків перепліталося десь у височині, створюючи непрохідну заслону для променів сонця (Собко, Стадіон, 1954, 90); В степу заслони лісові уже народ саджає, щоб лютий вітер-суховій не шкодив урожаю (Забіла, Промені, 1951, 42).’
∆ Димова́ засло́на — штучно створені в повітрі хмари диму або туману як засіб маскування, прикриття кого-, чого-небудь.
3. перен. Захист, заступництво. — Моя ти радість і одрада, Моя заслона і ограда, Мене од всіх ти боронив (Котл., І, 1952, 232); — Ой не йди, Іваночку! Ти ж моя заслона і порятунок (Стельмах, Хліб.., 1959, 438).
4. рідко. Те саме, що заслі́н 2. Знову густо вдарили автомати і кулемети. Це вже дострілювала партизанська заслона рештки недобитих гітлерівців (Коп., Навколо полум’я, 1961, 103); Наполеон розумів, що в Смоленську була лише заслона, висунена російською армією, але не вся армія (Кочура, Зол. грамота, 1960, 178).
5. діал. Заслінка. [Тетяна:] Швидче [швидше] лізьте під припічок! Я заставлю вас заслоною, а як всі поснуть, тогді [тоді] випущу надвір (Котл., II, 1953, 56).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 315.