ЗАСЛІ́НКА, и, ж.
1. Шматок жерсті певної форми з ручкою, яким закривають отвір кухонної печі. До ранку порається Явдоха, місить тісто, а перед обідом відсунула з печі заслінку й на лопаті почала вибирати одну за одною запашні паляниці… (Допч., III, 1956, 11); Похапцем закрила [Уля] заслінкою піч, — хай покипить суп і підсмажиться картопля (Логв., Літа.., 1960, 59); // рідко. Те саме, що кагля́нка. Чути було, як гуде в димарі вітер і дрібно, жалісно цокотять залізні заслінки (Донч., II, 1956, 357).
2. Взагалі пристрій для закривання отворів. Там, біля горен і ковшів, біля заслінок мартенів, стоять невсипущі металурги (Рудь, Гомін.., 1959, 104).
3. Щит в шлюзах. Запасні заслінки шлюзів не витримали могутнього напору води (Трубл., III, 1956, 369).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 314.