ЗАСМЕРДІ́ТИ, джу́, ди́ш, док., розм.
1. неперех. Почати смердіти. — Куди вас сьогодні? — запитав він і засмердів люлькою.. — Ідемо орати до Вишневого хутора (Тют., Вир, 1964, 8).
2. перех. Наповнити (приміщення і т. ін.) неприємним запахом. [Єфросина:] Прийшла [тітка], накричала повну хату, засмерділа гнилими яблуками світлицю (Н.-Лев., II, 1956, 481).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 318.