ЗАСНИ́ДІТИ, ію, ієш, док., діал. Змарніти. [Пашка:] То й добре: от і за матір порадимось, і прогуляємось до Росі, бо ти все дома та дома, — аж засниділа (Стар., Вибр., 1959, 155); Без жиру й сонця навіки засниділа дитина (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 12).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 320.