ЗАСОЧИ́ТИСЯ, и́ться, док. Почати сочитися, текти тоненьким струмочком (про рідину). Минув час і вечірнього доїння, а Івга не поверталась. Відерне вим’я рекордистки набрякло, з дійок змочилася біла роса (Вол., Місячне срібло, 1961, 260); * Образно. Та скоро з німих лісових глибин засочилася її пісня (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 200); // чим. Почати виділяти з себе яку-небудь рідину. Нестерпно крутила нога. Чув, як рана засочилася теплим струмком (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 564).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 323.