ЗА́СПАНИЙ, а, е. Який має на собі сліди сну; який ще не зовсім проснувся. З’являється під комору в білій сорочці босий, заспаний Івасик, сміється (Вас., III, 1960, 172); На тапчані заворушився кожушок, і з-під нього вислизнув заспаний Микола (Кучер, Чорноморці, 1956, 266); * Образно. І небо невмите, і заспані хвилі (Шевч., II, 1963, 130); * У порівн. Багіров поводився сумирно. Ні з ким не сварився, сновигав, наче заспаний (Гончар, III, 1959,188); // Який буває у людини, що тільки-но прокинулася (про очі, обличчя, вид і т. ін.). Марина тільки що встала й не вмивалася; очі в неї заспані (Мирний, IV, 1955, 252); З-під ковдри на мить висунулось гарненьке, але заспане й розлючене дівоче лице (Шовк., Інженери, 1956, 38); — Ой, чи хутко ви там? Тут комарі заїдають, — протягла немов заспаним голосом Зоня (Л. Укр., III, 1952, 653).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 323.