ЗАСТРЕКОТА́ТИ, очу́, о́чеш і ЗАСТРЕКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, док. Почати стрекотати, стрекотіти, видавати короткі звуки, що нагадують тріск (про птахів, комах). Серед води, на маленькому острівці, в верболозах, несподівано застрекотала сорока (Панч, Гомон. Україна, 1954, 59); Прокинувся божий мир: застрекотіли коники, заспівали пташечки (Стор., І, 1957, 344); // Почати створювати звуки, схожі на стрекотання, стрекотіння (про предмети, механізми). Надвечір у небі застрекотав гідроплан (Гончар, II, 1959, 50); Застрекотіли ворожі кулемети, прорізуючи темряву цівками трасуючих куль (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 271); // безос. Облава йшла на зближення, пострілів не було, і від нетерплячки Санько вистрелив з гвинтівки. Застрекотіло з обох боків, заляскало (Тют., Вир, 1964, 535); // перен. Заговорити швидко, скоромовкою. Застрекоче теща строга: — У квартирі пустота (Воскр., Цілком.., 1947, 53); Всі почали балакати разом, показувати пальцем на Андрія. Мирон розсердився: — Та кажи хто-небудь один, а то застрекотіли всі, як сороки! (Григ., Вибр., 1959, 230).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 333.